Пористість і просадочність штучних зразків

У процесі дослідів Б.Ф. Галая було показано, що значна усадка пилуватого штучного осаду відбувається після першого циклу його замочування і сушіння. При наступних циклах замочування-висушування в сформованих зразках, вже володіють значним структурним зчепленням, помітних змін пористості не спостерігалося.
Пористість і просадочність штучних зразків і природних природних лесів визначалися за загальноприйнятими методиками. У природних лесах просадочність досліджувалася при значеннях природного тиску, що діє на них в даний час.

В.А. Корольовим і О.Н.

Єрьоміної (1986) проведені експериментальні дослідження з моделювання сингенетичні просадності в еолових штучних відкладеннях, зволоження яких не доходило до повного їх водонасичення. Ці автори здійснювали свої дослідження на модельних зразках, вихідним матеріалом яких був розтертий легкосуглинкові крупнопьшеватий просадчика лес (за класифікацією С.С. Морозова), відібраний з опорного розрізу в районі м. Запоріжжя на правобережжі Дніпра. У гранулометричному складі лесу домінує крупнопилеватая фракція (близько 70%); піщані частинки складають всього 1%, а глинисті – 2,4%. Загальна ізвестковістимі вихідного зразка лесу досягає 8,7%, загіпсованою становить 0,03%, а вміст водно-розчинних солей не перевищує 0,05%.